Як не дати космонавтам зійти з розуму?

«Імпульсивний, суїцидальний, сексуально стурбований шукач гострих відчуттів». Хто це? Учасник телепроекту «Дом-2»? Бейсджампер? Лідер культу? Подумайте ще. Так деякі психіатри ВПС США, ще в перші дні космічної гонки, представляли психологічний профіль потенційних космонавтів. Лікарі припускали, що якщо ті не будуть двинутыми, безрозсудними гедонистами, ніхто не змусить їх пристебнутися до модифікованої міжконтинентальної балістичної ракети і відправитися на орбіту.

Коли почалася космічна гонка, деякі вчені вважали, що життя в космосі буде занадто складним випробуванням для людей. Чи зможемо ми впоратися з місіями, які можуть зайняти роки?

Звичайно, люди в білих халатах були неправі і керувалися більшою мірою відсутністю знань про космос і фантастичними сюжетами, ніж здоровим глуздом. Замість цього особистісні риси космонавтів — холоднокровність під тиском, глибоке знання ноу-хау і високі фізичні і розумові якості — призвели NASA до шести успішним посадок на Місяць і абсолютно геніальному порятунку екіпажу «Аполлона-13», місії, яка забрала життя майже трьох членів.

Але віра в те, що потрібна легка навіжений, щоб не загубитися в космосі, ніколи нікуди не йшла остаточно. І оскільки ми плануємо місії на Марс наприкінці 2020-х років — і навіть масову колонізацію Марса — які в певному сенсі мають відтінок божевілля, ці критичні зауваження слід розглядати у світлі необґрунтованих очікувань 1950-х років. Тому що без серйозних амбіцій космічні польоти навряд чи прогресували.

Побоювання на тему осудності перших астронавтів були розкриті в 2011 році в науково-дослідній роботі, опублікованій космічним істориком Метью Хершем, нині працює у Гарварді, в журналі Endeavour. Літературний огляд Херша показав, що Джордж Рафф і Ед Леві, пара психіатрів ВПС США, що працюють з NASA, побоювалася, що кандидати в пілоти-астронавти «можуть бути шукачами гострих відчуттів, які люблять швидкі літаки, щоб компенсувати сексуальні недоліки».

Але льотчики-випробувачі давно розглядалися в якості кандидатів в астронавти. У NASA недовго думали про те, щоб найняти відомих борців зі стресом — альпіністів і ветеранів бойових дій — на свої космічні апарати. Але жодна група людей не відповідала їх загальним вимогам краще, ніж мовчазна група холоднокровних, технічно підкованих, розбираються в інженерії авіаторів з військово-повітряних сил, військово-морського флоту і корпусу морської піхоти. Вивчивши 500 можливих кандидатур, список скоротили до 32 осіб, з яких набрали Mercury Seven — включаючи Джона Гленна, який помер у грудні минулого року у віці 95 років.

Завдяки турботам лікарів, оцінку 32 кандидатів увійшла розширена програма психіатричної експерти, яка показала б психічне здоров'я пілотів. У клініці Лавлейс в Альбукерке, Нью-Мексико, Рафф і Леві, поряд з двома психологами ловить з пілотів історії з особистого життя, змушували проходити тести, здавати іспити і перевіряли їх когнітивні функції в умовах ізоляції, шуму та інших «незручних умов», якими б вони не були.

«NASA вивчало претендентів на космічну програму протягом декількох днів в ході цього першого відбору в 1959 році, але не зовсім знала, що шукає», говорить Херш. Однак їх теорії пошуку імпульсивних, суїцидальних, сексуальних збоченців були розбиті: рекрути виявилися «абсолютно позбавлені» від подібних психозів, неврозів або особистісних розладів.

«Вони не були шибайголовами, людьми з бажанням померти або щось типу того», говорить Роджер Лониус, колишній космічний історик Смітсонівського інституту у Вашингтоні. «Ці пілоти-випробувачі оцінювали ризики і приймали рішення, виходячи з них. В деяких випадках вони наполягали на внесенні певних змін до космічні технології, щоб зменшити ризики».

Побоювання були надмірно роздуті відсутністю інформації про вакуумі зовнішнього космосу — адже в лютому 1959 року, коли лікарі і психологи NASA відчували астронавтів, там ще ніхто не бував. Юрій Гагарін сказав «Поїхали!» тільки в 1961 році. Єдиною точкою відліку для людей були науково-фантастичні твори, фільми і уявні прогнози в журналах. Сама думка, що люди можуть вийти в космос і залишитися людьми, здавалася дивною, каже Херш, тому широко вважали, що космічний політ викликає дивні зміни в людській психіці.

наприклад, у фільмі «Експеримент Куотермасса» (1953) з орбіти повертається ракета з двома мертвими членами екіпажу і третім, перетворився на божевільного вбивцю внаслідок контакту з інопланетним на орбіті. У фільмі «Освоєння космосу» (1955) подорож на Марс виявляється під загрозою провалу через командира, який сходить з розуму і демонструє якусь релігійну параною, погрожуючи погубити весь екіпаж. Неспокій на тему побічних ефектів виходу в космос було настільки сильним, що навіть Вернер фон Браун, архітектор місячної ракети «Сатурн-V», побоювався, що ракети можуть зіткнутися з ангелами або гнівом Божим, каже Херш.

Хоча підозри в сексуальних відхиленнях і пошуках смерті можуть здатися смішними сьогодні, лікарі просто робили свою роботу, каже Лониус. Тоді космічні польоти були абсолютною новинкою, і ті, кому належало брати в них участь, просто зобов'язані були проходити всілякі випробування, які виключили б ризик провалу операції.

«Я можузрозуміти психолога, який подумував про імпульсивність космонавтів, наприклад. Але думаю, що такі оцінки були неправильними, і ми вже бачили неодноразово з моменту першого польоту в 1961 році, що астронавти залишалися холоднокровними під тиском і ефективно працювали».

Психічне напруження освоєння космосу, втім, могло вступити в нову фазу в 21 столітті. Саме через передбачуваної тривалості можливих польотів на Марс і процесу колонізації багато коментатори ставлять під сумнів їх раціональність.

У вересні 2016 року, наприклад, SpaceX заявила, що зможе привозити до 100 чоловік за раз на Червону планету гігантської ракеті — і почне, таким чином, існування марсіанської цивілізації. Але ризики смерті, особливо на початкових етапах, будуть великими.

Нідерландська Mars One, між тим, заходить ще далі в плані ризиків, взагалі відкидаючи можливість повернення колоністів на Землю: їх подорожі будуть в один кінець. Ці колишні земляни будуть доживати своє життя на Марсі під невпинним наглядом телеглядачів, які будуть оплачувати рахунки Mars One.

І все ж багато людей хочуть стати частиною цих місій — і Mars One добре проводить процедуру відбору перших членів екіпажу, каже її головний медичний радник Норберт Крафт, космічний психолог з Сан-Хосе, Каліфорнія, працював з NASA і JAXA Роскосмосом з питань відбору екіпажу.

Але що, якщо ці майбутні колоністи злетіли з котушок? Можливо, ці колоніальні амбіції так чи інакше пов'язані з безумством, божевіллям або хоча б відхиленнями в розвитку особистості? Навіщо це їм? Першим членам екіпажу доведеться пережити шестимісячний політ, захоплюючий спуск в атмосферу і приземлення ракети на хвіст. І потім доведеться виживати в абсолютно порожній, замерзлої, пронизаної радіацією, пилом і безповітряного пустелі з крихітної силою тяжіння — де не буде рости урожай, а з водою будуть постійні проблеми. Хто взагалі на таке піде, будучи в здоровому розумі?

І знову ж, як і в 1959 році, вибір правильних типів особистості буде критично важливим для таких колоній. «Багаторічні марсіанські місії здаються безпрецедентними, але у нас багато досвіду в підборі екіпажів для тривалих подорожей в металевих трубках — підводні човни хороший приклад», говорить Херш.

Mars One Крафт вибирає екіпаж з широкої публіки, не тільки з астронавтів всього світу. Його вибір підкріплений частково спостереженнями симуляції космічних місій в ізоляційній камері в Японії — протягом 110 днів вісім людей жили під замком, наслідуючи майбутнім космонавтам, летить на Марс. Подібні проекти здійснювалися і в Москві, в Зоряному містечку.

В Японії Крафт був здивований, коли побачив, що японський астронавт МКС не впорався з випробуванням. «Перед тим, як почати випробування, він був фаворитом за результатами наших інтерв'ю і випробувань, але опинившись всередині, він відокремився від групи і став проблемним — і в підсумку виявився останнім у групі. Особистість вкрай швидко змінюється в умовах ізоляції».

В московському симуляторі у всій красі проявилися культурні суперечності. Деякі кандидати засмутили інших, у відкриту переглядаючи порнофільми на своїх комп'ютерах, інші билися до першої крові на кулаках, травмуючи більш цивілізованих колег. «Знайти правильну суміш підлоги і культур дуже важливо. Проблема в людях, а не в середовищі», говорить Крафт.

Так що в разі місій в один кінець, на зразок тих, що пропонує Mars One, точно не варто підбирати імпульсивних збоченців в пошуках гострих відчуттів. Потрібно знаходити людей без особистісних амбіцій. Чим тупіше, тим краще, каже Херш. Буде цікаво дивитися таке шоу по телевізору, покаже час.